Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 14 жовтня 2026 року, ще одна болюча втрата огорнула Гайсинську громаду. У скорботі, зі сльозами на очах і невимовним болем у серці гайсинчани провели в останню земну дорогу свого земляка, старшого солдата Сергія Вікторовича Панькова, який віддав своє життя за Україну.

Народився Сергій Вікторович 13 квітня 1983 року в Гайсині, у багатодітній родині. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався у міській школі № 7, звідки і розпочав свій життєвий шлях. Після закінчення школи одразу став до праці, обравши фах у сфері телекомунікацій та радіоелектроніки. Все життя він сумлінно працював, самостійно вивчав ази функціонування обладнання у відеоспостереженні, будував власне життя, дбав про родину, виховував дітей. Жив звичайним людським життям, у якому були робота, сімейні турботи, плани та мрії про майбутнє.

Коли прийшов час, у лютому 2026 року Сергій став до лав Збройних Сил України. Після проходження базової військової підготовки продовжив службу у званні старшого солдата, обійнявши посаду командира 3-го відділення дистанційного розгородження 2-го взводу дистанційного розгородження роти дистанційного розгородження батальйону підтримки 225-го окремого штурмового полку.

Він став на захист рідної землі, щоб його діти могли зростати під мирним небом, щоб у їхньому майбутньому було місце для радості, надії та життя без війни.

На превеликий жаль, 20 вересня 2026 року, неподалік населеного пункту Любицьке Запорізької області Сергій отримав тяжке поранення внаслідок підриву на ворожій міні. За його життя боролися медики Запорізької обласної лікарні, а згодом — Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Але 30 вересня 2026 року його серце зупинилося в реанімаційному відділенні лікарні міста Дніпра.

Війна обірвала життя сина, чоловіка, батька, брата. Та не змогла знищити любов, яку він залишив у серцях найдорожчих людей.

У глибокій скорботі залишилися мати Героя Майя Володимирівна, дружина Наталія Миколаївна, троє дітей — Єфім, Лев і Софія, брат Микола та сестра Анна. Найважче сьогодні тим, для кого Сергій був цілим світом. Матері, яка втратила сина. Дружині, яка залишилася без чоловічого плеча. Дітям, яким так потрібні батьківські обійми, голос, порада й тепло. Їм доведеться вчитися жити з болем, якого не повинна знати жодна родина.

Останнім місцем спочинку Сергія Панькова стала Алея Слави кладовища міста Гайсин. Там, серед тих, хто віддав найдорожче за свободу України, відтепер спочиватиме ще один син Гайсинської землі.

Гайсинська міська рада, виконаний комітет та депутатський корпус висловлюють найщиріші співчуття родині спочилого Героя.

Сергій Паньков повернувся додому на щиті. Не так, як чекали й молилися рідні. Не з обіймами та звістками про пережите, не з планами на завтра. Він повернувся назавжди — у пам’ять громади, у вдячність земляків, у дитячі спогади та в історію боротьби українського народу за право бути вільним.

Його земний шлях завершився, але подвиг залишився. І поки над Україною майорить синьо-жовтий прапор, поки діти зростатимуть на рідній землі, доти Гайсин пам’ятатиме своїх Героїв,і відтепер ім’я Сергія Панькова житиме серед тих, кому ми завдячуємо майбутнім.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України!

Світла пам’ять про Сергія назавжди залишиться у вдячних серцях земляків. Герої не вмирають! Вони стають частиною нашої свободи, і святими месниками нашої прийдешньої Перемоги!

Слава Україні!