Гайсинська територіальна громада

І ми продовжуємо розповіді про діячів, іменами яких названі вулиці в нашому місті.

Степан Бандера — один з найвідоміших борців за незалежність України та заклятий ворог радянських та російських пропагандистів.

Народився Степан Бандера 1 січня 1909 року в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 роках навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій.

Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928р. Бандера, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929р. році Бандера  вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932р. - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 року на берлінській конференції ОУН Бандера був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем він виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933р. Бандера спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33рр. в Наддніпрянській Україні, Бандера доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 році, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 р.  заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36рр і Львівського процесу 1936р. був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 року Бандера разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939р. звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, він разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939р. очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940р. у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941р. Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45рр. ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням  Бандери були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941р. ОУН (під проводом Бандери) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6 липня 1941р. Бандера  був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Після звільнення з концтабору військами союзників Бандера внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946р. (за іншими даними - в 1947р.) Бандера очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950р.  внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Бандера відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54рр. намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956р. на Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Бандери серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15 жовтня 1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені.

Степан Бандера автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.