Гайсинська територіальна громада

Сьогодні , 11 вересня 2025 року, у Гайсині на колінах зустрічали молодого солдата Збройних Сил України – Володимира Миколайовича Дуднікова, який загинув у жахливій війні з російською ордою.

У переддень, друзі захисника автоколоною зустрічали його бездиханне тіло на щиті та з почестями доставили до рідної домівки, де на нього чекала згорьована сивочола заплакана мати.

Володимир народився 23.02.1999 року у місті Гайсин. Базову середню освіту отримав у середній загальноосвітній школі №5. Потім навчався в Іллінецькому коледжі, в Уманській сільгоспакадемії, а потім подав документи до магістратури Академії Внутрішніх справ у м. Київ. З грудня 2021 року добровольцем пішов на військову службу у ЗСУ. Згодом перейшов солдатом, водієм-електриком до 1-го відділення УБАК 2-го взводу УБАК 3-ї роти УБАК 423-го окремого батальйону безпілотних систем "Скіфські грифони".

Загинув смертю Героя на полі бою 08 вересня 2025 року на околицях населеного пункту Новоіванівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання, захищаючи свою Батьківщину до останнього подиху.

Саме перед загибеллю, Володимир на позивний "Вінничанин" врятував життя своїм пораненим побратимам та командиру, прийнявши удар російського залізяччя на себе. Разом з ним, загинув ще один Герой- побратим.

Ще зовсім молодий, кремезний красень, сповнений сил та енергії, йому б ще жити та жити. А які вірші він цитував та писав, мріючи про Перемогу для рідної України. Його патріотизм був безмежний, як і жага нищити окупанта на українській землі.

Найбільш проймає усвідомлення того, що зовсім юний Володимир мислив мудро – по дорослому, як зрілий чоловік. Він завжди думав про маму, про рідних та близьких , усіх оберігав, про всіх піклувався, хоча сам по-справжньому не дожив, не долюбив, не створив сім’ю, не народив дітей, але мужньо постав проти потворної звірюки, якою є росія, і загинув заради нас усіх, заради ненароджених майбутніх поколінь українців…

Ця біль розривала серце усім довкола….сльози присутніх омивали труну та останній шлях молодого солдата уквітчаний осінніми квітами….

Поминальний парастас за спочилим воїном звершений у Храмі Святого Великомученника Пантелеймона ПЦУ.

Опісля відбувся мітинг-памяті : присутні згадували його життєвий шлях, ділилися слізно своїми переживаннями та співчуттями. Очільник громади Анатолій Гук висловив співчуття матері Олені Анатолівні та усій родині полеглого захисника від мешканців усієї громади.

«Володимир був одним із найкращих – Героєм нової доби. У його венах разом із кров’ю, били фонтани відваги та справедливості, у серці гуркотіла безмежна любов до Батьківщини, і кожен вчинок ніс свободу незалежній Неньці-Україні. Наш Захисник був тим хто йшов заради нас крізь полум’я війни і Янголом злетів у небесну вись, щоб жили ми, щоб ходили під мирним небом по своїй, Богом даній, рідній землі. Низький уклін тобі солдате!»,- сказав у своєму некролозі Анатолій ГУК.

Більше тисячі присутніх прийшли вшанувати пам'ять Володимира Дуднікова та провести його у засвіти.

Довжелезною велелюдною ходою проводжали гайсинчани, бойові побратими, однокласники, вчителі, колеги по спорту, духовенство, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади спочилого Героя до площі Миру.

Найближчі друзі по духу організували спочилому Захиснику коло димових патріотичних шашок, в також улюблену пісню українською мовою.

Здавалося б ці хвилини тривали вічність. Але музичний трек скінчився, і траурний кортеж під'їхав , щоб доставити Володимира Дуднікова до місця його останнього спочинку.

Поховали Героя на Алеї Слави кладовища міста Гайсин з усіма військовими почестями під звуки Державного Гімну України та вогнепальні залпи почесної варти.

Ще один Воїн відлетів до Небесного Легіону, і зустрічатиме Перемогу уже з Небес, тримаючи над нами благословенне мирне небо!

Доземний уклін Тобі, наш Воїне, за наші спокійні дні, ранки та ночі…Спочивай з миром!

Світлим і ніжним спомином ти назавжди залишишся і житимеш у наших серцях!

Честь та шана! Слава Україні!