Гайсинська територіальна громада

Він обрав дорогу в один кінець...

Сьогодні, 02 листопада 2025 року, Гайсинська громада схилила голови у скорботі – в останню дорогу провели 27-ми річного захисника, солдата 59-ї бригади Олександра Сергійовича Личманюка, на позивний «Папай».

У скорботній тиші, крізь сльози, з квітами і жовто-блакитними стягами мешканці громади проводжали солдата Личманюка, схиляючи голови перед його подвигом і мужністю.

Сашко народився 01.07.1997 у місті Гайсин. Був первістком у родині, тому батьки його обожнювали та готові були прихилити для нього небо. З 1-го по 9 клас навчався у Гайсинській міській загальноосвітній школі N5. Загальну середню освіту здобував у Тульчинському ліцеї з підвищеною військово-фізичною підготовкою, готуючись до вступу у військовий інститут. Так і сталося. По закінченні ліцею вступив у Львівську Академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Не довчившись до офіцерських погонів, пішов добровольцем служити до 59-ї мотопіхотної бригади, у батальйон " Вінницькі скіфи". У досить молодому віці брав участь у антитерористичній операції та Операції Об'єднаних Сил на Сході України. Був учасником бойових дій. Мав поранення та численні контузії, але завжди повертався у стрій.

Сашко із юних літ був гарячим, вольовим та безстрашним перед будь якою загрозою. Усе горіло в його руках: і готував смачно, і був справжнім хазяїном, і мав міцний кулак. А ще дуже любив свою молодшу сестричку Катрусю - завжди опікувався нею та оберігав від усього поганого.

Олександр часто бешкетував з друзями, але завжди відповідав за свої вчинки...

Після повномасштабного вторгнення, маючи за плечима бойовий досвід, ненависть до путінських покидьків, ні миті не вагаючись,підписав контракт та пішов воювати у складі 59-ї бригади. Службу проходив стрільцем - санітаром мотопіхотного спеціалізованого відділення мотопіхотного

спеціалізованого взводу мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого

батальйону (ШКВАЛ) військової частини А1619.

З 9 грудня 2024 року перестав виходити на зв'язок із батьками, через кілька днів і з військовою частиною. Довгих 10 місяців вважався зниклим безвісти.

Час пошуків та очікування для родини став часом надій і сподівань…На жаль, репатріаційні заходи обміну тілами, зруйнували всі очікування.

За результатами експертизи ДНК Олександр Сергійович загинув 13 грудня 2024 року на Покровському напрямку, неподалік від населеного пункту Пушкіне, виявивши стійкість та мужність, під час виконання службових обов’язків внаслідок відбиття штурмових дій противника.

Перед тим, як йти на останнє бойове завдання, сказав мамі, що перед ним дорога в один кінець...бо певне відчував, що ось ось його лінія життя перерветься...і тепер солдату Папаю на віки 27...і він поповнив Небесний Легіон Героїв України.

Олександр Личманюк був справжнім патріотом своєї держави, який без вагань став на захист незалежності та свободи України, своєї рідної домівки та улюбленої родини. Вірний син свого народу та держави віддав найдорожче – власне життя заради миру у своїй країні. Він не встиг створити родину, народити дітей, насолодитися красою життя, оскільки пожертвував ним заради українського народу.

У Олександра залишилися: мама Альона, батько Сергій, сестра Катруся та уся родина, яка безмежно ним гордилася.

Від імені виконавчого комітету міської ради, депутатського корпусу та всієї громади висловлюємо щирі співчуття родині, рідним і побратимам солдата Олександра Личманюка.

Нехай Господь дарує втіху скорботним серцям і вічний спокій душі Героя, який віддав своє життя за нашу свободу, за Україну.

Поховали Захисника на кладовищі міста Гайсин на Алеї Слави з усіма військовими почестями.

Вічна слава і шана Герою!