Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 18 липня 2026 року, у Гайсинській громаді попрощалися з Захисником, гайсинчанином Олександром Петровичем Галузінським.

Його шлях був шляхом чесної праці, любові до родини та безмежної вірності Батьківщині...

Олександр Петрович народився 22 січня 1971 року. Його дитинство та юність минули у рідному місті, де він закінчив середню школу №4. Тут він навчався, мріяв, здобував перших друзів. Невдовзі змужнілого юнака чекала строкова військова служба у Сімферополі — саме там він уперше склав присягу на вірність народові, тоді ще не знаючи, що через десятиліття цей досвід стане вирішальним.

Повернувшись до цивільного життя, Олександр присвятив себе найголовнішому — розбудові власного всесвіту. Він створив міцну родину, став надійною опорою для дружини Альони Іванівни та виховав двох прекрасних дітей — доньку Олесю і сина Владислава.

Олександра Петровича знали як людину працьовиту, яка ніколи не боялася важкої роботи. З 2011 року його професійне життя було нерозривно пов'язане з ТОВ «ПК «Зоря Поділля». Колеги пам'ятають його як сумлінного та безвідмовного працівника: у різні роки він трудився вантажником залізничного цеху, підсобним робітником складського господарства та мулярем ремонтної бригади. Він залишав по собі результати чесної праці та добру згадку в колективі.

Коли ворог підступно вдерся на нашу землю, Олександр не зміг залишатися осторонь. У 2023 році він змінив цивільний одяг на військовий піксель і став на захист України. Обов'язок перед країною та майбутнім своїх дітей привів його до лав 411-го окремого стрілецького батальйону, де він проходив службу на відповідальній посаді радіотелеграфіста взводу зв’язку. Забезпечувати зв'язок на фронті — це тримати нитку життя між підрозділами, діяти чітко й оперативно під постійними обстрілами.

З 8 квітня 2024 року зв'язок із самим Олександром перервався. Для родини, близьких та побратимів почалися довгі, сповнені болю та надії місяці невідомості. Понад 27 місяців тривало це важке очікування. І лише після проведення експертизи ДНК страшна правда підтвердила найгірші побоювання — Герой таки загинув у бою.

До рідного краю Олександр Петрович повернувся «на щиті», щоб знайти свій вічний спочинок у землі, яку так віддано захищав.

Гайсин зустрів свого захисника на колінах. Сотні небайдужих містян, схиливши голови у глибокій скорботі, вишикувалися у живий коридор. Дорогу, якою рухався траурний кортеж, встелили живими квітами — як символ безмежної вдячності за його подвиг.

Поховали воїна на міському кладовищі Гайсина, на Новій Алеї Слави. Трикратний військовий салют пролунав над домовиною Олександра Петровича, сповіщаючи, що тут спочиває справжній чоловік, батько та патріот.

Світла пам'ять та вічна слава Герою! Його ім'я назавжди вписане в історію нашої боротьби за незалежність.

Герою навіки 53...