Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 28 липня 2026 року, Гайсинська громада з невимовним болем і глибокою скорботою провела в засвіти свого Захисника — солдата Володимира Васильовича Толстікова.

Цього дня Гайсин другий день поспіль завмер у жалобі. Люди ставали на коліна, схиляли голови, проводжаючи в останню путь воїна, який віддав найдорожче - власне життя - за свободу, незалежність і майбутнє України. У тиші, сповненій сліз і скорботи, громада віддавала останню шану Герою, який назавжди залишиться у пам'яті своїх побратимів, рідних і всіх, хто знав ціну його подвигу.

Володимир Толстіков народився 11 грудня 1974 року в місті Макіївка Донецької області. Закінчив місцеву школу, здобув вищу економічну освіту в Донецькому політехнічному інституті. Працював менеджером зі збуту в приватній компанії, проживав у Києві, будував мирне життя, мав плани й мрії.

Та коли українська земля потребувала своїх захисників, він не залишився осторонь. Наприкінці червня 2024 року Володимира було призвано на військову службу Київським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Він служив солдатом, номером обслуги 3-го відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 153-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання там, де щодня вирішувалася доля України.

На початку лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині зв'язок із Володимиром обірвався. Відтоді його вважали зниклим безвісти. Для рідних настали довгі місяці виснажливого очікування. Майже півтора року вони жили між надією і відчаєм, щодня молилися, чекали бодай якоїсь звістки, вірили, що станеться диво. Але війна вкотре виявилася безжальною.

Експертиза ДНК підтвердила найстрашніше — Володимир Толстіков загинув. Вірний військовій присязі, він до останнього подиху виконував свій обов'язок перед українським народом. 7 лютого 2025 року під час переміщення між спостережними пунктами поблизу населеного пункту Срібне Покровського району Донецької області життя воїна обірвала атака ворожих безпілотників.

І лише тепер він повернувся додому… На щиті.

Повернувся на українську землю, яку захищав до останнього. Повернувся, щоб знайти свій вічний спочинок серед тих, хто любитиме й пам'ятатиме його завжди.

Найбільший біль сьогодні — у серці його сина Ігоря. Він утратив батька, який віддав своє життя заради того, щоб майбутнє українських дітей було вільним. Цей біль сьогодні розділяє вся Гайсинська громада.

На церемонію прощання прийшли рідні, друзі, побратими, представники міської влади, військовослужбовці та небайдужі жителі громади. Кожен із них прийшов подякувати Герою за його жертовність, за мужність, за право жити на своїй землі.

Поховали Героя на кладовищі міста Гайсин на Новій Алеї Слави з усіма військовими почестями. Військові почесті, Державний Прапор України, скорботні мелодії, почесна варта та залпи військового салюту стали останньою даниною поваги Захиснику. Це була мить, коли слова вже втрачали силу, а про найголовніше говорили людські сльози, мовчання і схилені голови.

Війна безжально забирає найкращих. Але вона ніколи не зітре пам'ять про тих, хто став щитом для своєї держави.

Володимир Толстіков назавжди залишиться у строю Героїв України. Його ім'я житиме у пам'яті вдячного народу, у серцях тих, заради кого він боровся, у вільній Україні, яку він захищав ціною власного життя.

Гайсинська міська рада, виконавчий комітет, депутатський корпус і вся громада висловлюють щирі співчуття сину, рідним і близьким полеглого Захисника.

Схиляємо голови у глибокій скорботі та безмежній вдячності перед воїном, який до останнього залишався вірним Україні.

Вічна пам'ять і вічна слава Герою — Володимиру Толстікову.

Слава Україні!