Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 5 серпня 2026 року, село Ладижинські Хутори Гайсинської громади огорнула тиша, сповнена невимовного болю. До рідного села «на щиті» повернувся молодий Захисник України, солдат Ілля Борисович Невінчаний. Довгі місяці рідні чекали на звістку, вірили, молилися й сподівалися на диво. Та війна вкотре виявилася безжальною.

Сотні людей прийшли провести Героя в останню земну дорогу. З квітами, державними прапорами, зі сльозами на очах і невимовним сумом у серці односельці схилили голови перед воїном, який віддав найдорожче — власне життя — за Україну.

Ілля народився 17.10.1998 року у Ладижинських Хуторах. Тут пройшли його дитинство та юнацькі роки. Шкільні роки хлопця минули на Донеччині, де він свого часу проживав з батьками. Після школи він повернувся на Вінниччину, здобув професію техніка-механізатора у Ладижинському професійному технікумі, працював за фахом, будував плани на майбутнє. Він мріяв про просте людське щастя — жити, працювати, виховувати дітей, зустрічати світанки над рідними полями та проводити час із сім'єю. У захисника була молода родина, дві маленькі донечки, яких він безмежно любив. Любив природу, риболовлю, ранкову тишу біля водойми, лісові стежки та красу рідного краю. Але війна безжально перекреслила ці мрії.

Коли Україна покликала своїх синів до боротьби, Ілля без вагань став до лав Збройних сил України. Він служив снайпером 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти 71-ї окремої аеромобільної «єгерської» бригади, мужньо виконуючи бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту.

11 листопада 2024 року поблизу села Трудове Покровського району Донецької області зв'язок із воїном обірвався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Майже два роки родина жила між болем і надією, відмовляючись вірити у найстрашніше. Лише результати ДНК-експертизи поставили трагічну крапку — Ілля загинув у бою, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та Україні.

Сьогодні над Ладижинськими Хуторами лунав військовий салют. Почесна варта віддала останню шану Захиснику, а синьо-жовтий прапор, який огортав домовину Героя, військовослужбовці передали його найдорожчим людям. Цей прапор став символом великої любові до Батьківщини, мужності та незламності людини, яка віддала за неї своє життя.

У скорботі залишилися мати Ірина Михайлівна, дружина Дар'я Миколаївна, донечки Марія та Поліна, сестри Катерина і Віра. Для них ця втрата стала незагойною раною. Для громади — це біль, який назавжди залишиться у пам'яті. Для України — ще один Герой, який заплатив найвищу ціну за її свободу.

Сьогодні ще одна українська родина втратила найдорожчу людину. Ще дві маленькі донечки назавжди запам'ятають батька Героєм. Ще одне село проводило свого Сина в останню путь. І поки триває війна, таких історій, на жаль, стає щодня дедалі більше.

Та пам'ять про Іллю Невінчаного житиме. У серцях рідних, друзів, побратимів, односельців. У тих ранках над ставком, які він так любив. У мирному небі, за яке він боровся до останнього подиху. У пам’яті жителів та прийдешніх поколінь Гайсинської об’єднаної територіальної громади!

Вічна пам'ять і слава солдату Іллі Борисовичу Невінчаному.

Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у строю — у пам'яті свого народу та в історії незалежної України.

Слава Україні!