Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 08 серпня 2026 року, Гайсинська громада зі сльозами на очах провела в останню путь ще одного Захисника України. На Алеї Слави міського кладовища знайшов свій останній спочинок солдат Національної гвардії України Юрій Васильович Павловський, який після втрати рідного дому через війну знайшов прихисток на Гайсинщині, а згодом віддав своє життя, захищаючи країну, що стала для нього єдиною Батьківщиною.

Його історія — це історія тисяч українців, яких війна позбавила дому, але не змогла позбавити гідності.

Юрій Васильович народився 19 серпня 1988 року у місті Гірник Покровського району Донецької області. Там минули його дитинство та юність. Він навчався у місцевій школі, здобув професію тракториста-машиніста, працював, будував плани на майбутнє, мріяв створити власну сім'ю, жити мирним життям на рідній землі.

Та війна безжально перекреслила всі ці мрії.

Повномасштабне вторгнення застало його у Курахівській громаді, де він працював оператором «Нової пошти». Як і мільйони українців, він бачив, як ворог руйнує міста, виганяє людей із власних домівок, несе смерть і горе. Залишатися осторонь Юрій не зміг.

У листопаді 2022 року він добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Уже через рік війна залишила на його тілі свої болючі сліди — під час виконання бойового завдання він отримав тяжке поранення внаслідок удару ворожого безпілотника. Після тривалого лікування та реабілітації міг би шукати спокійнішого життя. Але він знову повернувся до війська.

У 2025 році Юрій продовжив службу вже у складі Національної гвардії України. Був стрільцем-радіотелефоністом 18-ї Слов'янської бригади. Він знав, що таке війна. Знав її справжню ціну. Але залишився поруч із побратимами, бо вважав це своїм обов'язком.

3 серпня 2026 року серце Захисника зупинилося під час евакуації до медичного закладу в Дніпрі. Лікарі боролися за його життя, однак врятувати воїна не вдалося.

Сьогодні його проводжали в останню дорогу люди, для яких він став своїм. Гайсинська земля прихистила Юрія після того, як війна забрала у нього рідний дім на Донеччині. Саме тут його родина знайшла підтримку, нових друзів, людське тепло. І саме тут, на Алеї Слави, він знайшов свій останній спочинок.

Під звуки Державного Гімну України та військового салюту побратими віддали останню шану воїну. Синьо-жовтий прапор, що огортав домовину, як символ честі, мужності та жертовності, був переданий найріднішим людям — матері Любові Миколаївні та сестрі Наталії Володимирівні.

Сьогодні вони прощалися не лише із сином і братом. Вони прощалися з людиною, яка не зрадила своїх переконань навіть тоді, коли війна відібрала у неї все: рідне місто, звичне життя, майбутнє, про яке він так мріяв.

Для Гайсинської громади Юрій Павловський назавжди залишиться прикладом мужності та незламності. Він одягнув піксель у 2022 році разом, і серцем він був українцем, який до останнього подиху захищав свою державу.

Війна забрала у нього рідний дім на Донеччині. Та вона не змогла забрати його любов до України.

Царство небесне і світла пам'ять Захиснику!