Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 30 серпня 2026 року, Кущинецький старостинський округ та Гайсинська громада на колінах живим коридором проводжали в останню путь свого Захисника, який повернувся до рідного краю на щиті.

Ця крижана звістка посеред спекотного серпня розділила життя молодої української родини на «до» та «після»…Війна забрала ще одного сина громади – Олександра Васильовича Лантуха.

Олександр народився 07.10.1989 року. Виріс у с.Кущинці, а потім жив у Гнатівці. Середню освіту здобув у Кущинецькій школі, в вищу- у Вінницькому аграрному університеті. Усе життя працював – на Гайсинській заправці, станції Зятківці, будівельних майданчиках. Не цурався жодної роботи й завжди доводив справу до кінця. Умів працювати руками, але головним його багатством було добре серце. Для друзів він був людиною, на яку можна було покластися. Для тих, хто знав його близько, – щирим, відповідальним і надійним. А для батьків – Катерини Станіславівни та Василя Вікторовича – єдиним сином, їхньою гордістю та найбільшою надією.

Та понад усе Олександр любив свою сім'ю. Пліч-о-пліч із дружиною Веронікою вони будували свій дім, створювали родинний затишок і ростили двох донечок – 10-річну Софійку та 5-річну Маргарітку. У його житті були прості, але такі важливі мрії: бачити, як ростуть його дівчатка, допомагати їм робити перші кроки в доросле життя, радіти їхнім успіхам, обіймати їх і просто бути поруч.

Він мріяв про майбутнє. Про мирні ранки. Про дитячий сміх у рідному домі. Про щасливе життя поруч із найдорожчими людьми. Але війна безжально перекреслила ці плани. Коли настав час захищати Україну, Олександр не шукав причин залишитися осторонь. Він став на захист Батьківщини, бо не міг допустити, щоб війна прийшла у його дім, до його дітей, на його землю.

Службу проходив у званні сержанта на посаді командира відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 118 -ї окремої механізованої бригади.

На превеликий жаль, 19 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Таврійське Пологівського району Запорізької області бойовий шлях Олександра обірвався.. Під час виконання бойового завдання його життя забрав ворожий FPV-дрон.

Він загинув, захищаючи те, що любив найбільше: свою родину, рідний край, Україну та право своїх дітей жити під мирним небом.

Тепер замість батьківських обіймів його маленькі донечки матимуть лише спогади, фотографії та розповіді про тата. Замість планів на майбутнє – порожнечу, яку вже нічим не заповнити. Дві дитячі долоньки більше не відчують батьківського тепла, а в хаті назавжди оселилася тиша, яку не розвіяти жодними словами.

Для дружини він назавжди залишиться коханим чоловіком. Для батьків – єдиним сином. Для донечок – татом, якого вони любитимуть усе життя. Для громади – Захисником, який віддав життя за Україну.

Його життя було коротким, але сповненим любові, праці та відповідальності. Він залишив після себе найцінніше – родину, добру пам'ять і приклад людини, яка у найважчий момент не відступила.

Поховали Захисника на Алеї Слави кладовища села Кущинці з усіма військовими почестями. Тут, на рідній землі, серед тих, хто також віддав своє життя за Україну, Олександр знайшов свій останній спочинок.

Під час прощання лунали слова молитви, Державний Гімн України та військовий салют. Синьо-жовтий прапор, що огортав домовину Захисника, став символом його честі, відданості та любові до Батьківщини. Цей прапор військовослужбовці передали родині Героя – як найдорожчу пам'ять про чоловіка, батька та сина, який до кінця виконав свій обов'язок.

Дякуємо тобі, Олександре Васильовичу, за кожен день, який ти виборював для України. За кожен ранок, який твої донечки зустрічали під українським небом. За можливість жити, працювати, любити й мріяти. Ти віддав найдорожче, аби інші мали шанс на майбутнє.

Твоє життя обірвалося на полі бою, але пам'ять про тебе житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всієї громади.

Вічна пам’ять та Царство Небесне Захиснику України Олександру Лантуху! Твоє світло житиме в наших серцях доти, доки світить сонце над вільною Україною

Слава Україні!