Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 27 квітня 2024 року, у Гайсині чергова чорна звістка із фронту скликала громаду на поховання молодого Героя. Територіальна громада провела в останній шлях юного Захисника 04.10. 2001 року народження, який добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення прийняв тверде рішення одягти піксель, ставши до лав українського війська попри прохання батька та сльози матері.

Змалку хлопець відзначався гарною пам'яттю, гострим розумом і ризиковим характером. Влад був самостійним, затятий до роботи, і навіть, надмірно безстрашний до завдання любої складності.

Навчався у середній школі N4. Здобув гарну освіту. Ще такий молодий, а мужності хоч відбавляй! У свої юнні роки, не маючи за плечима ані військової освіти, ані бойового досвіду подався до лав Збройних Сил України.

На превеликий жаль, 24.04. 2024 Владислав Сергійович Дєдов зустрів свій останній бій на Донеччині під час виконання бойового завдання, врятувавши цілий взвод побратимів від ворожих куль кацапських виродків, і тепер Йому назавжди 22...

Так помирають справжні Герої, які навіки стають Ангелами Небесного Легіону!

У відчайдушного бійця залишилися батько, мати, брат.

Більше тисячі гайсинчан прийшли провести у засвіти безстрашного Героя, який віддав своє життя за вільну Україну.

Міський голова Анатолій Гук висловив співчуття рідним спочилого бійця від кожного жителя Гайсинської міської об'єднаної територіальної громади.

Поховали Владислава Дєдова на кладовищі м. Гайсин на Алеї Слави з усіма військовими почестями під звуки Державного Гімну України.

З гордістю та щемом у серці ми повинні пам'ятати усіх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

Тож нехай наша пам'ять про юного Владислава Дєдова та усіх Захисників та Захисниць буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.

Світла та вічна пам'ять Герою, в очах якого завжди майоріла блакить українського Прапора, а серце наповнювала безмежна любов до рідної України.

Серце загиблого воїна зупинилось, але Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.

Пам'ятайте кожен якою ціною Вам дається можливість жити на українській землі, розмовляти українською мовою, співати пісні та молитися українською!

Слава Україні!