Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 03 березня 2026 року, у Гайсині відкрили шість меморіальних дошок на фасаді середньої загальноосвітньої школи №6 у пам'ять про полеглих Героїв земляків, які віддали життя за Україну у боротьбі з російським агресором: Ткачова Юрія Олександровича, Лантуха Ігоря Миколайовича, Пурдика Олега Андрійовича, Макаруся Миколи Степановича, Вихованчука Віталія Васильовича та Федчука Олега Вікторовича.

Пам’ять — це не лише спогад. Це біль, що живе у серці. Це вдячність, яка не має терміну давності. Це наш обов’язок — пам’ятати тих, хто віддав найдорожче — своє життя заради кожного з нас, заради того, щоб Україна жила. У кожного із цих Захисників була своя життєва доля, свої особисті плани й мрії, та коли над нашою державою нависла ворожа загроза, вони залишили все задля захисту рідної землі та свободи України. Їхні імена навіки закарбовані в граніті і в нашій спільній пам’яті.

Ткачов Юрій Олександрович 05.12.1992 року народження. У 2019 році був призваний на строкову службу. У 2021 році почав службу за контрактом у десантно-штурмових військах. 25 січня 2025 року був переведений на посаду старшого солдата, навідника 3-ї парашутно-десантної роти 1-го парашутно-десантного батальону 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади для виконання бойових завдань у зоні бойових дій. Загинув 11.02.2025 року у бою поблизу населеного пункту Лисівка, Покровського району, Донецької області.

Похований 15.02.2025 року на Алеї слави кладовища міста Гайсин.

Указом Президента України від 09.04.2025 р. №223 Юрія Олександровича Ткачова нагороджено орденом «За мужність» lll ступеня (посмертно).

Лантух Ігор Миколайович народився 07.07.1974 року в м. Дебальцеве Донецької області, але все дитинство пройшло у м. Гайсин. В 2023 році Ігор Лантух по мобілізації вступив до лав Збройних Сил України, щоб захистити рідну землю від ворожих окупантів. Служив матросом, вогнеметником вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту 35-ї Окремої бригади морської піхоти. Загинув 30.10. 2024 року в районі населеного пункту Іллінка Донецької області, отримавши травми не сумісні з життям.

Поховали воїна 08.11.2024 року на Алеї Слави кладовища міста Гайсин.

Указом Президента України від 20.05.2025 р. №310 Ігоря Миколайовича Лантуха нагороджено орденом «За мужність» lll ступеня (посмертно).

Пурдик Олег Андрійович 11.11.1976 року народження. У листопаді 2022 був мобілізований до лав ЗСУ. Довгий час служив в Умані у санчастині санітаром. Потім службу проходив у звані солдата у Третій штурмовій бригаді на посаді такелажника 1 інженерно -позиційного взводу, інженерно-позиційної роти, групи інженерного забезпечення. За короткий період, солдат з позивним "Шурік", отримав "Шеврон 3 штурмової", користувався повагою та авторитетом серед побратимів. Загинув 03.08.2024 неподалік від населеного пункту Сергіївка Сватівського району Луганської області під час виконання бойового завдання.

Похований 17.08.2024 року на Алеї слави кладовища міста Гайсин.

Макарусь Микола Степанович 19.12.1979 року народження. Закінчив Одеське мореплавне училище, відслужив строкову службу у армії, служив у військовій частині зв’язку, працював у міській районній лікарні. У січні 2022 року, він таки підписав контакт на військову службу у районний батальйон територіальної оборони. Службу проходив на посаді командира 2-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти, 168 батальйону 120 бригади ТрО. Першим із числа місцевих тероборонівців добровольцем поїхав у складі збірного батальйону ТрО з Вінниччини брати участь у бойових діях на фронт. Воював під Богородичним, Слов’янськом, брав участь у деокупації Ізюму Харківської області на річці Оскол, брав участь у боях за Бахмут, де отримав поранення, охороняв державний кордон в Чорнобильській зоні, а у 2024 році брав участь запеклих бойових діях на Покровському напрямку. З 11.05.2024 вважався зниклим безвісти. Лише 29 квітня 2025 року, експертизою ідентифіковано тіло нашого земляка та встановлено факт його загибелі 11 травня 2024 неподалік від населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Похований 11 травня 2025 року на Алеї слави кладовища міста Гайсин.

Вихованчук Віталій Васильович 23.07.1971 року народження. Вступив до лав Збройних Сил України ще в 2016 році. Був учасником АТО\ООС. Служив на посаді командира відділення енергозабезпечення взводу штабних машин роти зв’язку командного пункту польового вузла у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Загинув 17 липня 2022 року під Миколаєвом, під час ракетного ворожого обстрілу.

Похований 22 липня 2022 року на кладовищі міста Гайсин біля рідних.

Федчук Олег Вікторович 02.06.1971 року народження. Кадровий військовий офіцер - підполковник, ветеран російсько-української війни. У перший день війни мобілізувався. Службу проходив помічником начальника зв’язку відділення зв’язку та інформаційних систем штабу 59-ї окремої механізованої бригади імені Якова Гандзюка. Нажаль, підступна хвороба передчасно обірвала життя нашого земляка та поставила крапку у його філософії життя 25 серпня 2022 року у Вінницькій лікарні. Поховали Олега Вікторовича 27.08.2022 року на кладовищі у м. Гайсин на Алеї слави з відповідними військовими почестями.

Пам’ятні заходи біля 6-ї школи відбувалися за участю родин полеглих Героїв, представників міської ради учнівського та викладацького загалу, духовенства й небайдужих жителів громади. Саме рідним — тим, хто зберігає в серці найтепліші спогади про своїх синів, батьків, чоловіків і братів — було надано почесне право відкрити меморіальні дошки.

На адресу полеглих захисників прозвучало багато теплих і щирих слів — розповідей про їхній життєвий шлях, спогадів про їхню рішучість і мужність, проявлені під час захисту рідної землі. Кожне слово відображало важкий біль втрати й водночас гордість за синів-Героїв української землі, які до останнього подиху були вірні військовій присязі й Україні.

Під час пам’ятних церемоній відбулося освячення меморіальних дощок, а на знак шани до Героїв було покладено живі квіти. Пам’ять про полеглих Захисників вшановувалася хвилиною мовчання.

Ці меморіальні дошки — не просто знаки на стінах. Це нагадування кожному з нас, якою надто дорогою ціною – ціною тисяч людських життів виборюється наша свобода. Тож цей кожен викарбуваний на камені й у вічності портрет – це урок для майбутніх поколінь про мужність і честь, про те, як потрібно любити свою Батьківщину.

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті.

Слава Україні! Героям слава!