Гайсинська територіальна громада

Сьогодні, 17 серпня 2026, Гайсинська громада оповита журбою. Наше місто знову схилило голову у скорботі. Ще один син України повернувся додому назавжди. Не так, як чекали батьки, рідні та побратими, – Герой повернувся на щиті, щоб знайти свій останній спочинок на рідній землі.

Євгеній народився 21 листопада 1994 року в Гайсині. Тут минули його дитинство та юність. Він закінчив загальноосвітню школу №4, а згодом здобув професію слюсаря з ремонту газового устаткування у Немирівському професійному ліцеї. Та його життєвий шлях від самого початку був пов'язаний із військовою службою.

Після строкової служби Євгеній обрав нелегку, але почесну дорогу – службу у Державній прикордонній службі України на Львівщині. Для нього захист державного кордону був не просто роботою. Це було покликанням, справою життя, відповідальністю перед державою та українським народом.

З 2022 року, коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, він продовжив службу у прикордонних військах. Євгеній не залишився осторонь, а став на захист України там, де це було найбільш необхідно. Він служив на посаді головного сержанта, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії – механіка-водія другої групи другого вогневого відділення прикордонної застави 100–155-мм самохідних гаубиць четвертого відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки 1-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

За цими військовими званнями та посадами – роки служби, щоденна небезпека, відповідальність за побратимів і сотні виконаних бойових завдань.

11 серпня 2026 року Євгеній зустрів свій останній бій у районі населеного пункту Різникове Чугуївського району Харківської області. Під час виконання бойового завдання життя Захисника обірвалося. Йому було лише 31...

У мирному житті він міг би мріяти, будувати плани, повертатися додому після служби, проводити час із рідними. Але війна забрала у нього майбутнє, а у батьків забрала єдину дитину.

Сьогодні біль цієї втрати особливо гостро відчувають батько Микола Степанович та мати Людмила Данилівна. Для них Євгеній назавжди залишиться їхнім єдиним сином – дитиною, якою вони пишалися, людиною, яка обрала служіння Україні й до останнього залишалася вірною присязі.

Під час прощання Гайсин проводжав свого земляка в останню путь. Схилені голови, сльози на очах, квіти та державні прапори стали мовчазним свідченням великої любові й шани до Захисника.

На Алеї Слави кладовища міста Гайсин Євгеній Дідусенко знайшов свій останній спочинок серед інших Героїв, які віддали життя за Україну. Героя поховали з усіма військовими почестями під постріли почесної варти та Державний Гімн України.

Його земний шлях завершився, але пам'ять про нього залишиться назавжди.

У пам'яті батьків. У серцях побратимів. На вулицях рідного Гайсина. В історії України, яку він захищав ціною власного життя.

Євгеній Миколайович усе своє свідоме життя присвятив служінню Україні. І до останнього подиху залишився вірним своєму обов'язку.

Сьогодні, гайсинчани схиляли голову перед своїм Героєм, і схилятимуть щодня у загальнонаціональній хвилині мовчання.

Вічна пам'ять та шана Захиснику України!

Низький уклін батькам Героя за сина, який став на захист рідної землі.

Наші Герої назавжди залишаються у строю нашої пам'яті.

Вічна слава та шана Герою Євгенію Дідусенку!

Слава Україні!